«Нам пора для України жить!»

Вечір-спогад

«Нам пора для України жить!»

Урочисто прибраний зал, державні символи України, книжкова виставка «Суверенна моя Україна». На сцені - стіл накритий вишитим рушником, на рушнику сніп жита, у вазі кетяги калини. 

Ведучий: У нашім залі, тут зібрався цвіт,

Найкращі діти, талановиті й натхненні.

Ведуча: Наповнюється світлом увесь світ,

Вам прославлять майбутнє й сьогодення.

Ведучий: Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку.

Аби ти щаслива була, Україно!

Моя Батьківщино!

Ведуча: Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!

Говорять сьогодні дорослі й малі,

Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,

Немає такої, як ти на землі.

Ведучий: Україно! Моя дорога Батьківщино! З чорнозему, з любистку, з рути-м’яти, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Україно! Пресвята незаймана Діво! З козацьких степів яничарами впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, за безцінь на торжищі продана.

Ведуча:  Україно! Передчасно посивіла, постаріла, змарніла, на хресті мук не раз розіп’ята. Страднице, великомученице, в Сибіри і на Колими погнана, в соловецьких ямах гноєна, голодомором кошена, лютим чоботом топтана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна, у мирний час кров’ю новітніх героїв залита. 

Ведучий: Боже-Отче всемогутній,

Захисти коханий край!

Дай нам вийти у майбутнє,

Мужність і сміливість дай!

Ведуча: Захисти нас від свавільних

Хижаків, жорстоких, злих,

Захисти від божевільних,

Від усяких бід нових!

Звучить пісня «Боже, вислухай благання».

Учень 1: Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Учень 2: І чи ж перечиться любов

Тій другій, а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Учень 3: Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Звучить пісня «Молитва за Україну».

Ведучий: Скільки наша Україна горя пережила!

Скільки мук перетерпіла земля моя мила!

Як стогнав Дніпро-Славута у вражих кайданах,

І земля, немов руїна, була вся у ранах…

Ведуча: Велична і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить.

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить.

Ведучий: Народ мій є! Народ мій завжди буде,

Ніхто не перекреслить мій народ.

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ведуча: Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Звучить пісня «Козачата».

Ведучий:  Сьогодні хочеться згадати всіх відомих і невідомих героїв, котрі своєю самовідданою боротьбою наблизили світлу мить незалежності, котрі поклали життя і здоров’я на вівтар української державності. Бог і час, у який жили ці люди, не залишили їм іншого вибору…

Ведуча:  Небо накривало всіх, хто не цурався імені «Україна», хто не втрачав надії на утвердження національної свідомості, хто не зрікався честі, совісті й правди. Спробували себе на злам і на згин тисячі українських захисників, не всім судилося вистояти і вижити, лише скорботні могили нагадують про них.

Ведучий: Гранітні обеліски, мов медузи,

Повзли, повзли і вибилися з сил.

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місця для могил.

Ведуча: Уже народ – одна суцільна рана,

Уже від крові хижіє земля,

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля.

Звучить пісня «Над землею тумани».

Ведучий:  Десятиліття відділяють нас від страшних подій. Та навіть плин часу не зітре в літописі історії подвигу наших дідів і батьків. Тому маємо пам’ятати, яку жахливу ціну заплатив український народ за право жити на рідній землі.

Ведуча: Пам’ятати, що в незалежності України, в соборності наших земель, у барвах Державного Прапора та в мелодії Державного Гімну втілені ідеї й помисли повстанців. Високі символи України скроплені їхньою кров’ю, освячені їхніми молодими життями. 

Ведучий: Мов підземні води яворину,

Що квітує ген біля села,

Мою незалежну країну

Живлять три цілющих джерела.

Перше джерело - то є державність,

Бо без стягу, гімну і герба

Ми таки були б нерівноправні,

Не народ, а ніби та юрба.

Без грошей, без війська і кордонів

Була б територія сама,

А без Конституції й законів

То, вважай, що нас уже нема.

Ведуча: Друге джерело – це є духовність.

Без культури й мови ми ніхто.

Не вкраїнці, а хохли гріховні,

І зазнався тоді б з нами хто?

Третє джерело - патріотизм,

Бо без нього також не держава,

Той лжепатріот , хто, як «нарцис»,

Закохався і волає «Слава!»

Віра, мрія й праведні труди

І серця у нас не зачерствіють.

Україна житиме завжди

І джерела наші не зміліють.

Звучить пісня «Розкажу про Україну». 

Ведучий:  Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей.  Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Ведуча: Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову як духовний ополот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Франко вже вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

Ведучий: Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш, Україно?

Ведуча:  У вогні та диму страдають міста. Усе понищено, все спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

Ведучий: В моїй країні сьогодні траур...

Гудуть Карпати, реве Дніпро.

Над вбитим плаче безсила мати,

Чи рідний, чи чужий вже все одно.

Їх не вернути, їх не забути.

Бо в пам' яті немає забуття.

Вони Герої, вони Безсмертні.

Вони віддали за нас Життя!

Ведуча: Горить свіча і пам’яті сльоза

Додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Звучить пісня «Повертайся солдате». 

Ведучий:  Україна… В одному цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю. Україна – це земля, де ми народилися й живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба й дорога наша мати – Україна.

Ведуча: Щасливі ми з вами, що народилися саме в Україні. Та національна гідність, патріотизм і жертовність в ім’я власного народу має також зародитись, ще з першим вимовленим словом МАМА, щоб згодом на повні груди гордо заявити: «Я – українка, ти – українець, ми народились українцями на світі.» І тільки незрадлива, невмируща любов материнського серця, теплота і ласкавість очей, ніжність неньчиних рук та мамине благословення, зможе виховати справжнього українця-патріота. 

Ведучий: Чому сивіють коси в матерів?

Чом іній рано так покрив волосся?

Ведуча: - В тривозі вічній за дітей своїх

Мабуть нелегко матінці жилося.

Ведучий: Чому ж у зморшках неньчине чоло?

В очах печалі тонкі павутини?

Ведуча: - Бо стільки пережито вже було,

Чекаючи з війни ще й досі сина.

Ведучий: Чому виходить часто за поріг,

Вслухаючись у хор пташиних звуків?

Ведуча: - Вдивляється у плетиво доріг,

Ждучи у гості і дітей, і внуків.

Ведучий: Чому тверді горбинки мозолів

Так рясно вкрили материнські руки?

Ведуча: - Щоб пахло завжди хлібом на столі

Й не знали діти ні біди, ні муки.

Ведучий: За те, щоб спокій, мир був на землі,

Щоб дітям в щасті й радості жилося.

Ведуча: Покрили руки неньки мозолі,

Сивіє рано в матерів волосся. 

Звучить пісня «Мамина молитва». 

Ведучий:  Сьогодні Україна впевнено крокує в майбутнє, і яким воно буде, залежить тільки від нас. І щоб у країні були мир і злагода, ми повинні бути щирими, добрими, повинні дбати про свою Вітчизну, пишатися нею і любити її. Будьмо гордими з того, що живемо в Україні! Будьмо ж гідними незалежності, що за неї боролися наші герої!

Ведуча:  Будь щаслива, моя Україно, країно моєї долі й недолі, мій отчий доме, моя світла мріє, моя незраджена любове. Ми щиро віримо в те, що полинова зоря над тобою невічна!

Виходять всі учасники.

Учень 1: Дихай вільно, моя Україно,

Гордо світові в очі дивись,

І прости грішних доньку і сина,

Що забули твій голос колись,

Учень 2: Що зреклися перлиної мови ,

Не співали козацьких пісень,

Що не красять дива рушникові

Вже давно стіни наших осель.

Учень 3: Навчимося свій рід шанувати,

Хоч це буде і не залюбки.

Забіліють по селах знов хати,

Зацвітуть знов вишневі садки.

Учень 4: І господарем стане людина,

А не гостем на рідній землі,

І пшенична, і житня хлібина

Буде пахнути в нас на столі.

Учень 5: Рідна земле, пробач, ми осліпли…

Дай свободи нам промінь ясний!

Нині прагне народ наш прозріти,

І я вірю: нам вистачить сил.

Учень 6: І за партами в школах, ліцеях

Нове плем’я козацьке зросте,

І до тебе, Вкраїно, душею

Вже з дитинства воно проросте.

Учень 7: Вільні діти твоєї родини

У майбутнім прославлять свій край

І простори твої, Україно,

Перетворять в справжнісінький рай!

Звучить пісня «Діти України».

Скачати конспект