" НЕ ПОГАСИТИ ПАМ'ЯТІ            ВОГОНЬ"

СТРУКТУРА ПОЗАУРОЧНОГО ЗАХОДУ

Тип позаурочного заходу: виховний захід

Тема: "Не погасити пам’яті вогонь"

Мета заходу:

пізнавальна: ознайомити учнів з історичними переду­мовами виникнення голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу;

розвиваюча: аналізу­вати причини, наслідки, значення голодомору;

виховна: розвивати в учнів почуття патріотизму, національної свідо­мості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.

Методична мета: використати свідчення очевидців, аудіозаписи, архівні документи, ікону, презентацію; методи  роз'яснення, переконування, бесіда, педагогічна доброзичливість; прийом поєднання інтересу та гри для досягнення мети заходу.

Форми, методи, прийоми:

Форма проведення: урок – скорботи;

Методи – роз'яснення, переконування, бесіда, педагогічна доброзичливість.

Прийом поєднання інтересу та гри реалізувався таким чином: виступи учнів, наведення ними різних фактів – інтерес, інсценівки – гра.

Методичне, дидактичне та технічне забезпечення:

Оформлення кабінету: книжкова виставка, архівні фотографії; в кутку – стіл, вкритий вишитою скатертиною, на столі – розламана чорна хлібина, свіча, над столом – ікона, вкрита рушником.

Міжпредметні зв`язки: історія, література, народознавство

Епіграф:

                  Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!

Прямо в яму.
                  Навіки-віків! Чорна сповідь
                  моєї Вітчизни...
                  І її затамований гнів”

ХІД ПОЗАУРОЧНОГО ЗАХОДУ

І. Організаційний момент (2 хв.)

1.1. Привітання з учнями

ІІ. Момент актуалізації уваги аудиторії (10 хв.)

2.1. Пісня «Пам’яті жертв голодомору»

2.2. Виступи читців у чорному і білому

2.3. Вступне слово викладача

ІІІ. Основна частина (23 хв.)

3. Поетапний опис заходу

3.1. Перегляд відеофільму

3.2. Виступи учнів

3.3. Перегляд відео кліпу

3.4. Інсценівка

IV. Заключна частина (10 хв.)

4.1. Опис заключної частини

4.2. Заключне слово викладача

Хід заходу

Слайд 1

Слайд 2 Пісня «Пам’яті жертв Голодомору»

Слайд 3

Учень.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

1-й читець у чорному.

На колосу, звичайному

І, водночас, дивовижному, сивому колоссі жита

І золотому пшеничному з віки у вік трималася в

України людська доля.

2-й читець у чорному. За всіх часів і в усіх народів хліб вважався святим. Завдяки йому люди жили, народжуватися діти – поети, мислителі, винахідники, пекарі, слюсарі, кухарі, зварники. Співалися пісні і думи, продовжувався родовід. А як хліба не було - неодмінно лихо і забирало життя. Отож хліб був дорожчим за золото.

3-й читець у чорному. У нас хліб, ще ніколи, поки стоїть світ, не бракувало, бо українські чорноземи – найродючіші, бо українці – найкращі хлібороби, які добре знали ціну кожному колоску і в кожній зернині.

 Слайд 4

4-й читець у білому.

Чи можливо? Чи таке можливо?

Чи колись повірить чоловік,

Що багаті українські ниви

Народили 33-й рік.

(Група читців підходять до першого стола, кладуть сніп на стіл  і ставлять свічки).

5-й читець у чорному. Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких традицій, як Голодомор 1932 -1933 років. Він став національною катастрофою. За один рік загинула п`ята  частина населення України. Штучний голод за різними оцінками забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. Люди вмирали цілими селами. Тож пам’ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити.

6-й читець у чорному. На початку 1933 року було дано злочинний наказ: забрати хліб у селян до останньої зернини. І в кожній сільській українській хаті після обшуків сталінськими опричниками справді не залишалося й зернини, а треба було дожити до нового врожаю.

7-й читець у чорному

Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небезпечних розмірів набув на півдні, сході та у центрі.

8-й читець у білому

Ні крихти в роті уже стільки діб,

Немов у гарячці, я марила їжею.

І раптом десь голосно: «Свіжий хліб!

Кому, громадяни, хліба свіжого?»

Що кажете? Хліб?

Біля нашого дому!

А голос, мов дражнить,

Лунає на ґанку...

Мені! Я благаю! Нехай і не свіжого!

Ні-ні, я не їсти, я... нюхати буду:

Понюхаю тільки — і знаю... я виживу.

(Група читців підходять до другого стола і ставлять на стіл свічки. Читець у білому ставить сніп)

Викладач. Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увіковічнити пам’ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть в 1932–1933 роках, по наших пращурах. Ця страшна трагедія торкнулась майже кожну українську сім’ю, можливо серед жертв голодомору були і ваші прадідусь чи прабабуся, можливо саме вони пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, додавали в їжу тирсу. І можливо саме їх… навіть все це не врятувало.

Слайд 5 Перегляд відеофільму «Німа правда. Свідчення загублені в стерні»

Ведучий.. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, блукати десь поміж могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитись у завтрашній день, а не озиратись назад. То чи варто говорити сьогодні про голод?

Бібліотекар. Озиратися у минуле потрібно кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох основних часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому.

Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Необхідно осмислити власне минуле, зрозуміти його, адже історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони ходитимуть по колу. Отже, озиратися потрібно, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ще одна гірка істинна. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї.

«Не повертайтесь на згарище, бо здійметься вітер і запорошить вам попелом очі» - сказав колись класик, але ми не зможемо ввійти в день майбутній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все : і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день учорашній.

Слайд 6

Учень

Ти кажеш не було голодомору? 
І не було голодного села? 
А бачив ти в селі пусту комору, 
З якої зерна вимели до тла? 
Як навіть вариво виймали із печі 
І забирали прямо із горшків. 
Окрайці виривали з рук малечі, 
та з торбинок нужденних стариків? 
Ти кажеш, не було голодомору? 
Чого ж тоді, як був і урожай, 
Усе суціль викачували з двору,- 
Греби, нічого людям не лишай! 
Хто ж села, вимерлі на Україні, 
Російським людом поспіль заселяв? 
Хто? На чиєму це лежить сумлінні? 
Імперський молох світ нам затуляв! 
Я бачив сам оту зловісну пору 
І пухлих, і померлих на шляхах. 
І досі ще вони стоять мені в очах... 
А кажеш - не було голодомору?

Учень

... І от приходить тридцять третій рік,

Його проклятим називають люди.

В коморах, клунях, кожен кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

В колгосп погнали коні та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

Слайд 7

Ведуча. 1933 року в Україні лютував великий голод. Не було тоді ані війни, ані потопу. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили-старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

Ведучий.  Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями,а сідало за обрій кольору крові та не пізнавала землю. Чорне вороння зграями ширяло над ними, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Ведуча

Танули на обширах України важкі сніги,

Розносячи світові трупний сморід

Апокаліптичні картини, спів мірні

Хіба що з картинами Страшного Суду.

Учень

Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю.

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!!!!!!!!!!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам`яті невигасний собор!

Учень

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах –

Тай мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробоккопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці. Село…

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло…

Ведучий.  Голодомор мовою фактів.

Ведуча. Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.
Учень. Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали збирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги,печі,розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.
Учень. Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці   на полях.

Учень. Листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, щ означало вилучення всіх харчів у селян.

Учень. Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

Учень. Блокада мешканців окремих територій на всієї України.

Учень. Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Учень. Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

Учень. Влада продовжувала вивозити зерно закордон.

Учень. Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.  Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

Слайд 8  Відео «Голодомор. Дід»

Учень.

Про Нього й Неї згадувать несила.

Грицьку одбило ноги на війні…

Отож Оксана день у день носила

Його і до колбуду, ї до рідні.

Та якось… Ледь живі узріли Гриця:

Сам викотивсь, як пень, через поріг.

Нажерся й виліз на осоння гріться,

Вчинивши нишком людоїдський гріх…

Над морем Чорним чайка голосила.

І в берег бились хвилі день при дні:

«Нема Оксани,що Грицька носила, -

Нема…ані на лаві, ні в труні…»

Учень. Пограбовані, зламані голоді і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.  У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом.

Слайд 9

Учень

«Боже, врятуй мою МАМУ!»

МАМО!!!  МАТУСЮ! РІДНЕНЬКА!

Не покинь мене, моя НЕНЬКА

Не лети ти до синього неба

Бо для доні тобі жити треба.

Твоя донечка їстоньки хоче.

Ось і мишка про жито шепоче…

Хоч не хліба мені, зернинку знайти

І до тебе тоді б було сили дійти.

Це зернятко тобі я усе б віддала

Аби тільки, МАТУСЮ, була ти жива!!!!!!!!!!!!!!!!!!

БОЖЕНЬКА! Чуєш?? Врятуй мою МАМУ!!!!!!!!!!!!!!

Братика й тата вже кинули в яму.

Від голоду вмерло все наше село

А людей тут багато-багато жило!...

Залишились тільки я і МАТУСЯ.

Тож до тебе, єдиного, я зараз Молюся!

Слайд 10 Звучить пісня-звернення «Остання молитва»

Слайд 11

Учень. Звали її Параскою. Помила дітей,натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли.

Спіте, діти, спіте, любі!

І не просинайтесь.

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти!

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Натопила маковинням.

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову.

Учень.

О, як же ти не вмерла, Україно?

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, —

Й ніхто за це ні в кого не спитав:

Чому, чому, чому, чому

Гонили правду у тюрму?

Чому від голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

Ведуча. Щоб майбутні покоління знали про народне лихо, кожен свідок трагічних подій має стати їхнім літописцем. Сьогодні устами нашими учнів заговорять свідки і жертви голодомору у Полтавській області. Скажімо за мертвих те, що вони самі не в змозі сказати.

Спогади очевидців Кременчуцького району.

Учень. Анастасія Кучерук, жителька села Червонознам’янка, пригадує: «На світі весна, а над селом нависла чорна хмара: діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах, ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт, велика голова, похи­лена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить ди­тина й чогось гойдається всім тілом: назад, уперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечно одне і те ж напівголосом: «їсти, їсти, їсти...».

Учень. Петро Соловинюк із села  Омельник: «Батько кла­де на тачку двох моїх братів і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх до мами. Батько почав ло­патою кидати землю в яму, а я —руками. Згодом помер і батько... І так від моєї родини ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Учень. Олексій Столбін із села Вільна Терешківка: «Ми жили біля станції, я бачив жахливі картини, які не можу забути. Трупи валялися на кожному кроці. Мені на все життя запам'яталась опухла мертва жінка, що лежала горілиць біля багажного складу, і ще живе немовля, жалібно хникаючи, намагалося задублими рученятами дістатися до материних грудей. Поруч прямо на снігу сиділо ще двоє трохи старшеньких дітлахів. Замість одягу на них було якесь лахміття, а ноги обмотані ганчірками».

Учень. Весна 1933 р., село Піщане: «Могилку для дівчаток довбала Маруся. І лопатою, і ломом. У кінці городу. Довбала довго й важко. На дно постелила соломи, схо­дила в сарай і підсипала ще. Вдягла дівчаток у квітчасті платтячка. Ніби вросла в долівку посеред хати. Мовчки. Довго-довго дивилася на ліжко, де лежали її донечки. І застогнала. Стогін той вирвався із самих глибин душі, зуби зціплені, очі сухі...

Маруся опустилася біля ліжка, обняла своїх дочок і заходилася їх обціловувати без сліз і слів. Маруся розтирала дівчаткам обличчя, руч­ки й ніжки, притискувала їх до грудей. І цілувала, цілувала...

Потім чіткими автоматичними рухами почала вкладати в один мі­шок Надійку, а в другий — Галинку. Взяла голку – циганку й ниткою зашила мішки. Виносила на город дівчаток обережно, перед собою, на витягнутих руках, як носять немовлят, які заснули, і мама боїться сполохати їх сон...».

Ведуча. У молитві «Отче наш» є сім прохань, які людина просить у Бога. Од­ним із них є: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Повірте, коли нічого їсти — найбільше хочеться хліба. Коли хліб є — людина про нього не думає.

Слайд 12

Учень.  Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мене? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води,  а сльози мого народу? У ній – ані дна, ані берегів…

Господи Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе!  Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини!

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителька роду святоруського! Куди ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна  вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе небесний неоплаканий! Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол! Усіх нас, грішних, прости, які мовчали за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили, обід за тебе не робили. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий! Царствіє небесне волі, душі убієнні! Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої сорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і на віки вічні відведи! Амінь!

Ведуча Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло 85 років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми.

Ведучий. Ми пережили катастрофу, що могла зупинити життя всього народу. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх поміж людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.

Викладач. Світ мав би розколотися навпіл, сонце перестати сві­тити, Земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля не перевернулася. Вона обертається, як їй і на­лежить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами й надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.

Я закликаю Вас згадати усіх тих, хто страждав і помер під час великого голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом’янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть.

У день ушанування пам’яті невинних жертв Голодомору 25 листопада запаліть поминальні свічки, об’єднайтесь у слові й молитві за Україну.

Учень

Поставте свічку – за Марічок,

Поставте свічку – за Іванків,

Що відійшли у вічну вічність…

Поставте! Хай горять до ранку…

За всіх бабусь запалим свічку…

За дідусів – хоч невеличку…

Вселенський біль – батьківські очі!

Поставте свічку до ночі…

Всім матерям –

Хоча б по свічці!

Хай на весь світ кричать!

Хай світять!

Хай люди чують!

Космос бачить!

Бо ні забуть, ані пробачить

Не можна і не в силах того,

Як нелюди дурили Бога!.

Слайд 13 Звучить пісня О. Білозір «Свіча»

Учні запалюють свічки.

Викладач. Хай ця хвилина ввійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від

зла.

Слайд 14  Хвилина мовчання (меторном)

Викладач. Наприкінці хочеться звернутись до вас… Злетимо в думці над Україною й зримо побачимо, жахаю­чись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими й малими, відомими й невідомими. Мусимо сказати, що Україна — то велика могила, у якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти цю глибину, і копають нам її протягом століть чужі й свої. Копають і закопують нас мільйонами, а серед них 8 мільйонів замо­рених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, по­етами, хліборобами, зварювальниками, пекарами, кондитерами, слюсарями й не стали. Тож хай земля їм буде пухом, а пам'ять про них залишиться серед живих. Пам’ятайте…Поважайте…Шануйте…

Ви!!! Саме ви, майбутнє нашої держави!!! Ніколи не допустіть повторення…

Скачати; Не погасити пам'яті вогонь