Мета: • поглибити знання учнів про Україну;
•
розширювати знання про національні символи, зміст поняття “громадянин України”;
•
сприяти формуванню національної свідомості школярів;
•
виховувати духовне багатство особистості, патріотичні почуття приналежності до
українського народу, України, до традицій свого народу, української
пісні.
Обладнання: карта України, віночки, вишитий
рушник, калина, малюнки учнів, краєвиди
України,
записи пісень про Україну, букет із колосків, калини, верби та барвінку.
1.Вступне слово вчителя.
- Ми
живемо з вами у вільній і незалежній державі, яка зветься Україна. Кожен із нас
— її
громадянин. І ми маємо докласти всіх зусиль,
щоб вона процвітала, щоб жилося нам щасливо
в рідному краю. І в кожного учня по всій нашій
Вітчизні — від першокласників до випускників — гріє серце безмежна любов до
милої, дорогої і рідної України, нашої Батьківщини. Кожен любить свою Україну,
бажає їй добра, намагається стати справжнім патріотом і громадянином своєї
Вітчизни.
2.Усний журнал.
1 сторінка — “Це моя країна”
Рідний край, рідна земля, Батьківщина,
Україна... Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова! Рідний
край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без
яких, як кажуть, нема України, а й із маминої колискової пісні, батьківського
дому. Бути українцем — значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися.
Ми
пишаємося красою української природи, давніми
традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною. Бути українцем
— значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні
захисники українського народу.
Україна!
Скільки глибини в цьому слові... Це золото безмежних полів, бездонна синь
зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків.
Це
безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі
простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів. Складною
і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців,
ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю. Над
тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали
ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.
1.Все здолали, вижили, зміцніли. 2.Люблю тебе, Вітчизно,
Знову
наша доля розцвіла,
мила Україно,
Мов
троянди, чисті й ніжно-білі, Бо щастя жити
Що
росли під вікнами села. ти мені дала.
Отака
країна — Україна,
Для мене ти одна
Прослов’янська
рідна сторона. і рідна, і
єдина,
Її
мова ніжно солов’їна, Я все зроблю,
Ніби
пісня, вічно чарівна. щоб ти завжди цвіла.
Звучить пісня “Є на світі одна країна”.
2 сторінка — “Культура жива і неповторна”
Українська
культура зазнала впливу як Заходу, так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою
неповторну самобутність. Сьогодні ми розкажемо про українську хату як
неповторний зразок побутової культури українців.
Традиційне
українське житло — хату — порівнюють із сонцем, навколо якого
обертається весь світ національних традицій і
звичаїв. Її конструкція — то справжній солом’яно-глиняний шедевр, що був для
наших предків осередком давніх традицій багато століть. Споконвіку хата
виконувала своє природне призначення родинного вогнища. А ще
хата і решта господарських будівель — клуня,
хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця —
були виконували як естетичну, так і символічну
функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність,
уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім’ї.
Будинок
вважали житлом лише відтоді, коли спалахував у печі вогонь.
Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена
метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім’ї, її
святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала
роль обрядового символу. Так, дівчина під час сватання колупала піч, ніби
благаючи в такий спосіб захисту від родинного оберегу. Після похорону також
трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить
домовик,
має в ній своє місце. У хаті не можна було
лихословити. Народне прислів’я переконує: “Сказав би, та піч у хаті”. Вогонь із
печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.
Звучить пісня “Рідна хата“
Ми
любимо нашу Україну, бо тут ми народились, вперше зіп’ялись на ноги і пішли
у світ тими стежечками, які простяглися від
рідного порога у широкий світ. Для кожної людини наймиліша та земля, де вона
народилася і виросла. Недарма ж у народі кажуть:
• Де рідний край, там і рай, а де чужина — там
домовина.
• Добре тому, хто в своєму дому.
• Людина без Вітчизни, що соловей без пісні.
• Кожна рослинка на своєму корені росте.
Кажуть,
що в рідній хаті і стіни допомагають, і це правда. У себе вдома людина впевнена
в собі, почувається вільною, сміливою і сильною. Адже поряд рідні люди, друзі й
просто земляки. Рідна земля, як мати, — добра, щира, мила. Вона готова
захистити кожного з нас. Але й ми не забуваймо про свій обов’язок дбати про неї
і завжди бути готовими свою вітчизну.
3 сторінка “Мово наша калинова, в серці у моєму ти завжди”
Ми
не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас, не завжди
помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Це наша
мова. Вона нам рідна, як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо
це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова
зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу. Мова — це великий
дар природи. У світі налічується близько 3 тисяч мов. І у кожного народу вона
своя. А серед них українська мова — ніби
запашна квітка в чудовому букеті.
Мова, наша мова, Я без тебе,
мово, —
Мова кольорова.
Без зерна полова,
В ній гроза травнева Соняшник без сонця,
Й тиша вечорова.
Без пташок діброва.
Мова, наша мова —
Як вогонь у серці,
Літ минулих повість, Я несу в майбутнє
Вічно юна мудрість,
Невгасиму мову,
Сива наша совість.
Слово незабутнє.
4 сторінка — “Квіти — символи буття
українського народу”
Наш
народ здавна шанував квіткові рослини. В Україні квіти завжди сіяли біля
хати, попід тином, на городі поряд із цибулею
і морквою. Вся земля українська потопала у квітах. Мальви діставали стріхи,
сині левкої вилися по тину, пишні жоржини нахиляли голови — квіти пнулися аж за
тин, ніби віталися подорожніми.
Квіти
— постійні супутники нашого життя. Вони буяють на вишитих рушниках, скатертинах,
їх малювали на печах і стінах в хатах. Засушені
квіти клали за образи, з них робили різні напої, ліки. Найбільше люблять
вишивати в Україні рушники. Тож не дивно що наші майстрині кохалися у квітах не
лише на землі, а й на полотні. Подивіться на рушник: на ньому стежечкою вишиті
квіточки яблуні й вишні, чорнобривці, ромашки й незабудки, волошки і синій
барвінок.
А
ще є квіти на нашому національному одязі. Квіти на плахті і корсетці
символізують доброту, щедрість душі. А мальви і кучерявий барвінок на рукавах
сорочок оберігають людину від хвороби, злого ока. Звучить пісня
“Чорнобривці”
5 сторінка
“Український рушник — символ гостинності”
Відродженням
культурної пам’ятки народу є український рушник. Традиційно з рушником вітали
появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам
і ними ж зустрічали молодих після шлюбу. З рушником збирали в дорогу чоловіків
та синів, проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був
символом гостинності: на ньому підносили головну святиню — хліб і сіль.
Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки
є прибрана хата, а в ній — чистий рушник напохваті. Не випадково мати навчає
доньку:
Тримай хаточку, як у віночку,
А рушник на кілочку.
Тримай відерця всі чистесенькі,
А водиці повнесенькі.
Виряджаючи
чоловіків та синів у далеку дорогу, матері, дружини, кохані дарували їм на
пам’ять рушники, аби живими верталися вони до рідної домівки.
Звучить пісня “Рушничок”
6 сторінка —
“Сорочку білу вишию шовком”
Споконвіку
українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. На
сорочках вишивали рукава, комір, пазуху та поділ. Вірили, що вишивка оберігає
людину, надає їй силу. Адже жінки та дівчата, що вишивали сорочку собі та
коханому, вкладали в це своє серце та душу. Наші пращури вірили, що сорочка
захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Вишивали ж на ній
баранячі ріжки — як символ багатства; квіти й калину — як символ мудрості,
доброти; барвінок — як символ життя і яблучне коло — символ кохання.
7 сторінка — “Заплету віночок,
заплету шовковий,
на щастя,
на долю, на чорні брови...”
Вінок
належать до українських національних символів-оберегів. Українські дівчата
влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи
її стрічкою, а на свята надягали вінки.
Вінок
у багатьох народів правив за дівочу прикрасу, яку робили з живих або штучних
квітів, колосків, кольорового пір’я тощо. Він був обов’язковим у вбранні
нареченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також під час проведення деяких
обрядів (ворожіння на Купала, коронування на обжинках тощо).У віночку нашім
різнобарвні квіти — Символ України і дарунок літа. Танець
”Віночок”
8 сторінка — “Без верби й калини нема України”
З
давніх-давен існує і такий звичай: біля щойно зведеної оселі на примітному
місці
в першу чергу висаджували калину. Калина —
дерево українського роду.
Вона є символом кохання, краси, щастя. Навесні
калина вкривається білими квітками і пишається своїм цвітом, немов наречена, у
білому вбранні, а восени палахкотить ґронами червоних плодів. Плоди калини за
народними уявленнями здавна символізують мужність людей, які проливали кров за
Батьківщину в боротьбі з ворогами.
Калина — це той символ, що і пам’ять людську
береже, нагадуючи про милі краї.
Здавна
одним із найпоширеніших дерев в Україні була і є верба.
Верба — символ краси, неперервності життя,
вона дуже живуча. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Нею
обсаджували ставки, береги річок, дороги, адже верби укріплюють береги,
стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.
9 сторінка — “В ім’я
народу”
Пречиста
блакить ясніє у безмірній високості. Веселковою барвою розлилася вона в небесах
віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.
Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо
України. Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її
материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної
Матінки - Землі. Подивімося на своє небо і
полиньмо думкою, як у тій чудовій пісні, аж до сонця і зірок. І погляньмо на
нашу трепетну Землю. І тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети
край, що нагадує собою серце — Україна!
Ні,
як нема кращого неба, ніж небо України, так і нема кращої землі, ніж наша
Батьківщина.
Тисячі
літ живе народ наш на плодючій, прекрасній землі. Розкиданий по широких
степах, між могутніми ріками й лісами,
знесилений загарбниками без міри, але єдиний, дужий і добрий до всього живого,
до сонця, зірок, вітрів і роси.
Україно мила, краю мій чудовий Тобі я гідним хочу
бути сином,
Чи є в цілім світі ще така краса? Я всім скажу: “Оце —
моя земля!
Весно наша рідна, в запахах бузкових, Оце — мій край! Моя це
Батьківщина!”
В голубім серпанку дівчини коса. Зігріє сонце землю
навесні
Вся в садах вишневих, у пахучих м’ятах, І ти, тендітна, наберешся сили,
В розлогих долинах яблунь пахне цвіт. Розквітнеш ти, і задзвенять
пісні
Земле ти вродлива, земле ти багата, Й звитяжно над просторами
полинуть.
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?
Без сумніву, я знаю, буде так.
І
вирушать прийдешні покоління
Із
розумом і силою в руках,
І
принесуть на твій вівтар сумління.
Тоді
почують навіть і зірки,
Бо
голоси мільйонів воєдино
Із
тими, що лунають крізь віки,
Промовлять
гордо: «Це моя країна».
3. Підсумок виховної години.
Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим
цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить своєю
рідною мовою. І цей край ми повинні зробити найпрекраснішим. Бо це — наша рідна
земля, яка дає нам силу, наснагу, життя.
Двадцять
перше століття — надзвичайно бурхливий час. Нещадне колесо історії
крутиться з особливою швидкістю. Головне — щоб
ми у цій круговерті не втратили себе, своєї честі і сумління, відчуття
справедливості. Загальнолюдські цінності завжди об’єднували і сім’ї, і нації, і
держави. Сьогодні ніщо не може зупинити відродження національного духу. Всім
нам треба плекати у серці любов до духовної і культурної
спадщини нашої Батьківщини. І буде вона
Велика, а з нею Великими будемо і ми.
Немає коментарів:
Дописати коментар